В рамках конкурсу “Мить прояву”, який БФ “Пробіг під каштанами” провів спільно з компанією “Айбокс”, ми отримали безліч цікавих історій участі у Пробігу. Як і обіцяли, опублікуємо 10 найяскравіших (перші 5 читайте тут), а авторів 3-х наймотивуючих нагородимо цінними призами.
Олександр Степанчук
32 роки, директор IT-департаменту
Вперше брав участь у «Пробігу під каштанами» років п’ятнадцять тому, коли навчався в школі. Тоді я ще жив у Фастові – на той момент ще злочинному місті з бійками та пограбуваннями. Тож я в дитинстві добре «загартувався» – бігати доводилося багато, іноді з перешкодами.
На «Пробіг під каштанами» потрапив за запрошенням знайомої: з’їздив до Києва, прибіг швидко, десь в першій десятці. А п’ятірці найшвидших давали круті призи: CD-плеєр, відеомагнітофон і т.д. Мене це дуже мотивувало, хотів натренуватися і потрапити в ці ТОП-5. Мотивація посилилася в кілька разів, коли я по телевізору побачив трансляцію з Київського марафону. Я одразу захотів теж бігати марафони як всі ті кенійці по телевізору. Бути не таким як усі, витримуючи серйозні випробування.
Почав готуватися до марафону самостійно – все літо бігав, збільшуючи кілометраж. Але потім якось закинув. Наступні 15 років про біг і не згадував, робив кар’єру, займався сім’єю, набрав 115 кг ваги.
І тут знову почув про «Пробіг під каштанами». Зареєструвався, пробіг (звичайно, не так легко, як у дитинстві). Через рік я знову брав участь, але найголовніше – згадав дитячу мрію пробігти марафон. Коли думав про це, щось горіло всередині! Заздалегідь зареєструвався на Берлінський марафон і почав готуватися. Кинув пити (і дуже сильно схуд), знайшов тренера.
З того моменту минуло півтора роки. Я пробіг два марафони і кілька напівмарафонів (скільки – не рахував). Готуюся до третього, він пройде в жовтні. А футболку з проколотим номером із своїх перших «Каштанів», я зберігаю і дотепер.
Валентина Фесенко
Доленосні рішення ми приймаємо спонтанно і зухвало, саме так я вирішила бігати. Це не був понеділок, коли всі сідають на дієту і записуються в спортзал, передпляжний сезон або накопичене невдоволення своєю зовнішністю, це було щось більше.
Біг – це свого роду філософія, і по-іншому ніяк. Хочеш навчитися приймати себе такою, яка є – біжи, жити в гармонії зі світом – біжи, і якщо просто хочеться руху – біжи! Ось моє безмежне джерело енергії.
Коли я вперше прийшла на стадіон, то не пробігла і кола, було соромно і прикро через свою нікчемність. Як так? Я ж у школі обожнювала намотувати кроси і ганяти м’яча з братом, але в свої 25 років раптом не можу пробігти й короткої дистанції? Проте, завзятість взяла вгору, і я завела традицію о 6 годині ранку перед роботою проводити по 40 хвилин на стадіоні. Пам’ятаю спочатку цей страшний біль в ногах, та такий, що я навіть не могла поворухнутися, але я не здавалася.
Трохи згодом я вже могла спокійно пробігти 3 кілометри, а головне – біг перестав бути викликом, він перетворився на приємну частину мого ранкового пробудження. Відчуття, коли стоїш у переповненій маршрутці та усвідомлюєш, що ранок почала не з ледачого потягування в ліжку, а з енергійної пробіжки, бадьорить, а ще відчуваєш власне тіло, відчуваєш кожен м’яз, який все ще напружений після тренування.
Ніколи не забуду свої перші 5 км – це було приголомшливо! Я просто вирішила бігти до тих пір, поки це не перестане мене радувати. Тоді я дізналася, як багато прихованої сили в нас є. Я відчула себе немов древній мудрець з казкової Шангрі-Ли, який пересувався у повітрі. Під час пробіжки теж не відчуваєш під собою землі. Тоді в середині мене народилося відчуття, що є моменти підвладні тільки нам. Зараз ти біжиш, і ніхто не може тебе зупинити, тільки ти вирішуєш, коли перейти на ходьбу. На роботі ми інколи змушені вирішувати нав’язані завдання, побут часто нам диктує правила і в цьому ми втрачаємо особисту незалежність. Під час бігу ми контролюємо ситуацію. Ось цю справжню свободу я отримала від пробіжок.
Як і багато інших, після того як я стала самостійно тренуватися, захотілося опинитися серед таких же фанатів пробіжки. Тому на пропозицію колеги взяти участь у Пробігу я відгукнулася з ентузіазмом.
«Пробіг під каштанами» зацікавив мене тим, що кошти зібрані під час проекту спрямовувались на підтримку дітей із захворюваннями серця. Мій молодший брат теж не раз опинявся в кардіології, тому я добре пам’ятаю, як мама шукала кваліфікованих фахівців, маючи скромні фінанси. Тому мені було приємно взяти участь у такій добрій справі. Отже, з чим я прийшла на Пробіг? З бажанням відчути радість від улюбленого хобі і проявити нехай невелику, але увагу в підтримці чужої долі.
Сьогодні дуже актуальні гучні фрази, яскраві стрічки і пафосні промови про любов до батьківщини, в які люди вірять, навіть не вникаючи в суть. Країна, на мій погляд, це, насамперед, люди. Їхнє життя – найцінніше, і немає причини, якою можна виправдати смерть. Мене захоплює те, що «Пробіг під каштанами» зібрав тих, хто готовий не чекати поки зміниться влада чи мине економічна криза. Учасники Пробігу вдосконалюють світ сьогодні, в цю хвилину, роблячи те, про що інші лише говорять. Я відчувала колосальний прилив щастя і єднання серед тих, хто зміг показати, що рух – це життя, як би це затерто не звучало. Рухаючись вперед, ми управляємо нашим майбутнім, відчуваючи радість від виконаної роботи на фініші.
Вікторія Полозова
Це було неймовірно, чарівно, казково, бадьоро і натхненно!
Одразу варто зауважити, що я брала участь в подібного роду заходу перший раз, але тепер впевнена, що буду продовжувати це робити і надалі. Я займаюся спортивним туризмом, ходжу в походи, але такого душевного підйому не відчувала ніколи! Класне відчуття причетності до чогось великого, важливого, можливість випробувати і проявити себе. А найголовніше – це усвідомлення того, що ти біжиш поруч з однодумцями, нехай навіть і не знайомими.
Якщо б ви знали, як хотілося зупинитися або хоча б перейти на крок перед фінальним підйомом до Софіївської площі. Чомусь дуже сильно почали боліти ікри і не вистачати дихання. Ситуацію врятував поряд біжучий коханий, який просто сказав – дорахуй до 180 і вже буде фініш. Я слухняно почала рахувати – і ви знаєте, допомогло. Відволікло від зайвих думок, і я сама не помітила, як ми вийшли на фінішну пряму. А тут раптом друге дихання, останній ривок – і ось ми вже перетинаємо фінішну пряму. Це чудово! Переповнює почуття радості і гордості за себе!
Знайдіть час, вийдіть із своєї зони комфорту, зберіться з силами і зробіть те, чого ви ніколи не робили раніше. Нехай це буде не супер-забіг або супер-марафон, а просто прогулянка до метро пішки замість тролейбуса, пожертва не в тисячі гривень, а всього лише двадцяти, але повірте, результат вас здивує. Разом ми сила!
Тетяна Саровська
Скільки себе пам’ятаю, завжди перебувала в русі. Бігала скрізь – удома, по шкільних коридорах, з уроків, поки не помітив тренер … Саме він і направив мене в правильну сторону – на стадіон! З тих пір біг став найважливішим у моєму житті, він став частинкою мене.
Не дивно, що дізнавшись про «Пробіг під каштанами», я загорілась неодмінно взяти в ньому участь. Адже тут зовсім неважливо хто переможе. Ми всі – спортсмени, забіг мужніх, благодійники, малюки в ходунках – біжимо заради однієї великої мети, для порятунку маленьких сердець! Це саме той випадок, коли перемога починається вже на старті. На «Пробігу під каштанами» панує особлива атмосфера. Це суміш спортивного драйву і любові до людей. У такий момент приходить розуміння, що разом ми сила! Ми зможемо зробити багато хорошого!
Я вдячна своїм друзям, які також взяли участь у Пробігу. Я зрозуміла, що саме з ними сміливо можна і у вогонь, і у воду. Адже ці люди не тільки сильні духом, у них добрі, відкриті і люблячі серця. Сподіваюся, що для нашої дружньої компанії участь в «Пробігу під каштанами» стане щорічною традицією.
Діана Мільто
20 років, студентка
«Пробіг під каштанами» для мене – це, в першу чергу, можливість допомогти маленьким дітям, внести свій внесок у загальну справу. Коли ти виходиш на старт і бачиш тисячі однодумців які, як і ти, вирішили пробігти 5 км заради благої справи – це неймовірно надихає і мотивує.
Я вирішила взяти участь у Пробігу з двох причин: крім очевидного – долучитися до благодійності, я хотіла випробувати для себе біг: сподобається чи ні, чи варто мені особисто займатися цим, чи краще вибрати якийсь інший вид спорту.
Для того, щоб почати, завжди потрібна мета. Моєю метою було пробігти без зупинок 5 км. Я готувалася тижнів зо два. Тож, мета була досягнута! Я пробігла цю дистанцію без проблем. Думаю, з «Пробігу під каштанами» почалася довга історія моїх відносин з бігом. І я обов’язково вийду на старт двадцять третього Пробігу, щоб пережити ті емоції, які отримала в цьому році.
Вітаємо переможців конкурсу «Мить прояву», авторів трьох наймотивуючих і надихаючих історій:
Марія Карачина «Не бійтеся почати!»
Юлія Пекарська «Батьківське щастя»
Валентин Порфирович Жалко-Титаренко «85 років, 22 Пробігу і 23-й попереду».
Переможці отримають призи – поповнення будь-яких сервісів, які представлені в iBox, на суму 500 грн.
[adrotate banner=”6″]You must be logged in to post a comment.