Спортивно-благодійний «Пробіг під каштанами» за своєю суттю переслідує дві мети: допомога дітям із вродженою вадою серця і пропаганда здорового способу життя. Ось чому так важлива думка про Пробіг тих, хто займається бігом професійно. Наш співрозмовник – Ваш особистий тренер у рамках підготовки до Пробігу-2014 Андрій Ястрєбов.
Андрій Ястрєбов
Дата народження: 17.07.1970
Місце народження: м. Київ
Зріст: 1,86м (6.1 ‘)
Вага: 78 кг (170lb)
Діяльність: професійний атлет, тренер
У тріатлоні з 1991 року.
Освіта: закінчив у 2000 році Український національний університет фізичної культури і спорту (Київ)
Атлетична підготовка: Національна збірна команда України з лижних гонок (1987-1991).
Основні кар’єрні моменти:
Ironman Wisconsin 2005 winner
German IronDistance Triathlon International Champion 2002
Ironman Florida 2003 vice Champion
Ironman Coeur d’Alene 2004 bronze medalist
Ironman Lake Placid 2004,2006, Ironman Canada 2007,2008 – top 4
Subaru International Vancouver Half Ironman 2007 winner
New Balance Victoria Half 2008 winner
ITU Triathlon AG World Champion 2008 (Vancouver, Canada)
ITU Duathlon AG World Champion 2007 (Gyor, Hungaru)
Андрію, чим Вас як професійного спортсмена, зацікавила участь у таких проектах, як «Пробіг під каштанами?»
– 44 роки – солідний вік для спортсмена-професіонала. Наразі я поступово завершую кар’єру і повністю перехожу на тренерську роботу. У мене вже є чималий тренерський досвід – починав із тренувань з професіоналами, а сьогодні все більше займаюся спортсменами-любителями. Але безпосередньо тренерська робота – це всього лише один аспект. Справа в тому, що розвиток масового спорту в Україні – це «незоране поле», тут ще дуже багато потрібно зробити, фактично починати з нуля.
У професійному спорті є величезна частка егоїзму. Ти займаєшся тільки собою, тебе хвилюють тільки твої власні результати. Мене навіть сумління мучило. Я завжди відчував і відчуваю себе зобов’язаним щось дати людям, як би пафосно це не звучало. Я багато домігся у спорті та в житті, хочеться поділитися своїм досвідом і вміннями.
Не секрет, що на старт Пробігу щорічно виходять тисячі людей. Це різні люди, різного віку і звичайно, різного рівня підготовки. Чи є у Вас конкретні рекомендації, як таким людям успішно подолати дистанцію Пробігу?
– Це питання насправді глибше, ніж може здатися на перший погляд. Справа у тому, що і в радянський час і сьогодні підготовка тренерів у спеціалізованих ВНЗ орієнтована, насамперед, на професійний спорт (хоча за радянських часів формально професійного спорту в нас не було). Як не дивно, тренувати професійних спортсменів у чомусь легше і простіше – це зазвичай молоді, здорові, фізично підготовлені люди. З любителями набагато складніше – саме тому, що вони дуже різняться за віком, підготовленістю, станом здоров’я … Але це по-своєму цікаво, як буває цікаво вирішувати складну математичну задачу.
Є, звичайно, індивідуальні тренування у профільних комерційних спортивних клубах і фітнес-центрах. І таких центрів стає все більше. Але будемо відверті: відвідування центрів та індивідуальні тренування не всім по кишені.
Повторюся, наша тренерська школа довгі роки була розрахована тільки на професійний спорт, який повинен приносити певні результати. В аматорському спорті ми тільки намагаємося сформулювати і виробити якісь спільні, фундаментальні принципи роботи з такими спортсменами, методики, спираючись на які людина могла б покращувати свою фізичну форму, включно і заняття бігом.
Дещо ми звичайно робимо, збираємо групи, намагаємося прищепити людям певні початкові основи «правильного бігу», який би поєднував користь і задоволення, але поки це тільки перші кроки.
Останнім часом все більшою популярністю користується система «пізнаного бігу», розроблена Миколою Романовим. Знаю, що Ви теж є пропагандистом цієї системи. Зрозуміло, що у двох словах методику не можливо пояснити – її треба осягати роками. Але чи можна коротко на ній зупинитися – в чому її особливості та переваги?
– Автор методики «пізнаного бігу» Микола Романов відомий цілим рядом інноваційних методик і розробок, але «пізнаний біг» – напевно, найпопулярніша з них. Микола почав працювати над цією методикою ще у Радянському Союзі. На початку 1990-х він переїхав до США і саме там став активно впроваджувати цю методику. Мені пощастило активно працювати з ним з 1995 року, і я на собі відчув ефективність його методики. Я значно поліпшив свої результати.
Техніка бігу в природі існувала завжди. Микола узагальнив існуючий до цього досвід і підвів під нього наукову базу, систематизував і активно популяризував. Мета цієї методики в тому, щоб зробити біг більш правильним, природним та менш автоматичним. Його методика – свого роду крок «назад до природи». Тобто навчитися бігати так, як бігають тварини і люди в природному середовищі, де біг – не спорт, а засіб пересування. З урахуванням, звичайно, особливостей людського організму.
У Романова з’явилося багато послідовників, кожен з яких намагається додати щось своє. Якщо коротко, методика полягає в ефективному використанні сил природи – гравітації, пружності наших м’язів і зв’язок. Це дає можливість бігти швидше і при цьому знизити можливість травм. Після певного часу інтенсивних тренувань швидкість бігу збільшується приблизно на 30%. Особисто я домігся такого результату приблизно через 3 роки занять. Досягнення африканських бігунів в тому, що такий спосіб бігу в них сформувався на генетичному рівні. Особливості будови їх опорно-рухового апарату спричинені тим, що їм століттями доводилося пересуватися на довгі відстані, причому босоніж. Європейці ж дуже рано винайшли взуття, що прямо позначилося на здатності до бігу.
На дистанцію «Пробігу під каштанами» виходить досить багато людей похилого віку. Чи існують які-небудь вікові обмеження для заняття бігом?
– Я не назвав би це обмеженнями. Просто, виходячи на дистанцію, потрібно враховувати свої вікові особливості і виходячи з них, змінювати план і стратегію підготовки та методику тренувань. Чим солідніше вік – тим довше відновлюються м’язи після навантаження. Потрібно зменшувати обсяг навантажень і збільшувати час адаптації. Хоча це все індивідуально. У змаганнях Iron Man, які вважаються найважчими за обсягом навантажень, я знав людей, які починали займатися в 60 років і років через 5 після початку занять показували дуже непогані результати.
Біг як основа здорового способу життя. Що він дає нашому організму. Яку біг має перевагу, наприклад, над заняттями важкою атлетикою?
– Будь-яке фізичне навантаження приносить нашому організму користь. Але вважається, що біг є найприроднішим із фізичних навантажень для людини. Наука це називає анаеробним режимом роботи, який більш корисний для організму, ніж разові різкі навантаження. У давні часи люди долали великі відстані, збираючи плоди і ягоди або заганяючи здобич на полюванні. Тому біг більш органічний для нас. Я рекомендую людям бігати, не заперечуючи, звичайно, ніяких інших видів. Головне – правильно розраховувати свої сили і можливості і займатися тим, що подобається.
За Вашим особистим спостереженням, чи зростає число прихильників бігу останнім часом?
– Так, безсумнівно. Начебто користь бігу ніким не заперечується. Але при цьому ми зіштовхуємося з ментальними проблемами, проблемами суспільної культури. У Радянському Союзі захоплення бігом було масовим, а потім, коли Союз зруйнувався, стали заперечувати поголовно все, що було раніше. І як часто буває «з водою виплеснули і дитину». Зараз забуті добрі традиції масового спорту, в тому числі й бігу, потроху повертаються. При цьому на тому ж Заході, на який багато хто з нас орієнтуються і закликають брати приклад, масовий спорт – це невід’ємна частина способу життя. Ми в цьому плані від Заходу дуже відстаємо, між нами у цій площині буквально прірва. Досить подивитися на аматорські марафони, на яких стартує 50 тисяч бігунів і навіть більше. Люди записуються на участь у таких забігах за рік.
У нас же масова комп’ютеризація та сидяча робота, а також зростання добробуту, наприклад, масова автомобілізація, безпосередньо призводить до гіподинамії. Ми перестаємо рухатися, ми постійно сидимо – в офісах, вдома, за кермом …. Потрібно змусити людей займатися собою, своїм здоров’ям, змусити їх рухатися.
Правда, останнім часом спостерігається усвідомлення людьми необхідності активного способу життя. Люди намагаються якимось чином компенсувати недолік руху, розуміють його необхідність для власного здоров’я і працездатності. І тут величезну роль у пропагуванні здорового способу життя могла б зіграти держава. Але нажаль.
Судячи з усього, для Вас це болюче питання…
– Звичайно! Я більше 10 років прожив за кордоном і можу порівнювати, як йде справа у цій сфері там і у нас. Зараз у нас всюди декларується перехід на більш ефективні європейські моделі розвитку. Не беруся судити про те, як йдуть справи з цим переходом в інших сферах – я не фахівець, але стосовно спорту, тут у нас нічого не змінюється. Є міністерство, яке начебто мало займатися питаннями розвитку спорту, яке отримує на це гроші з бюджету і має їх освоїти. Проте левова частка цих коштів йде на відправлення збірних команд професіоналів на змагання різного рівня. Це правильно і добре, це як кажуть, «честь країни». Але масовий спорт у держави зараз відставлений на потім. Звичайно, існує безліч комерційних центрів і клубів, там досить високий рівень обслуговування, але ми вже говорили, що вони доступні не для всіх.
Що стосується профільного міністерства, то у мене особисто є сумний досвід спілкування з цією структурою. Після довгих поневірянь я зрозумів, що покладатися треба лише на себе. Ми створили професійну команду у тріатлеті, забезпечили високий рівень підготовки і непогані результати на змаганнях різного рівня – і все це без будь-якої державної підтримки.
У спортивній галузі теж визріли кардинальні реформи. Ми пробували звертатися до міністерства з низкою своїх пропозицій, але нас там ніхто не слухає. Тому ми залишили безрезультатні спроби достукатися до спортивних чиновників і просто робимо свою справу. Ми створюємо власні клуби, в яких вже займаються сотні людей, які готові платити за заняття. Очевидно, нам потрібно переходити на модель, що працює в багатьох європейських країнах, де є розумний баланс між державною підтримкою (в основному в сфері дитячого спорту) та комерційною самоокупністю. Цей шлях мені здається найефективнішим і продуктивним. До масового спорту потрібно залучати більше людей – тоді з часом він стане більш комерційно привабливішим, буде більше спонсорів та бізнес-структур, що готові інвестувати у масовий спорт реальні кошти. Відповідно і рівень спорту буде зростати. Все дуже тісно взаємопов’язано.
У цьому світлі повернемося до «Пробігу під каштанами». Наскільки такі акції сприяють зростанню числа прихильників активного способу життя?
– Дуже сприяють. Це питання мотивації. Вийти на стадіон і наодинці намотувати кола – це безсумнівно корисно, але при цьому досить нудно і навіть при усвідомленні необхідності подібних вправ для здоров’я, швидко приїдається, перетворюється на рутину. А рутина, нудьга може відвернути від будь-чого. Коли ж ти змагаєшся із багатьма такими як ти, отримуєш шанс бути першим із кількох тисяч, коли ти стартуєш у святковій атмосфері, та ще й із додаванням високої благородної мотивації – така як допомога хворим дітям, твої заняття набувають зовсім іншої тональності. Я сам як професійний спортсмен, який виходив на дистанції безліч разів, приходжу на Пробіг із радістю, тому що з однієї сторони, підтримую свою фізичну форму, а з іншого боку – приймаю участь у святі спорту, яке переслідує високу благородну мету.
You must be logged in to post a comment.